неділя, 23 квітня 2017 р.

Тульчинський La Roche

Тульчинський La Roche

La Roche at Tulchyn

Серед будівель палладіанського типу, зведених на замовлення польських магнатів, особливе місце посідає ансамбль у Тульчині. Це один із наймонументальніших палацових комплексів доби класицизму на території України. До його складу, окрім палацу, входили театр, манеж, стайня, турецька лазня, оранжереї, службові та інші будівлі, а також парк навколо палацу.

У 1818 році О. Вельтман1 так описував палац і спустілий сад Потоцьких: "Місцеположення Тульчина чудове. Палац із золотим девізом: "Хай буде навіки обителлю вільних і добродійних..." Але я забув про просторий сад, котрий має назву "Хороший", стави з лебедями, вольєр для співочих птахів, паркові мости".


Он был хорош, как сень богов, 

Когда с Босфорских берегов 

В него богиня поселилась, 

Он лучше стал, когда у ней 

Чета прекрасных дочерей 

На диво всем очам родилась! 

День ото дня он хорошел, 

Когда сердца двух дев созрели, 

Дитя крылатый прилетел, 

И девы песнь любви запели!

Но время не для всех равно: 

Я примечал и вижу явно, 

Что для счастливых все давно, 

А для несчастных все недавно. 

Бывало, равнодушный, смелый, 

Не знал тоски и грусти я, 

И в море дней, как лебедь белый, 

Неслась спокойно жизнь моя2

Станіслав Фелікс Потоцький3 переніс свою резиденцію з Кристинополя до Нестервара. На той час він був одружений вдруге, його дружиною стала Юзефіна Мнішек, донька краків­ського каштеляна. За нею як посаг Потоцький одержав 110 сіл. Занехаяне містечко Нестервар перейменували на Тульчин (від річки Тульчинки). Новий власник розширив свої володіння до 1,5 млн. га, а тульчинський панський двір став центром його володінь.

У 1782 році за проектом архітектора Лакруа було споруджено величезний палац, по-царськи розкішний. Будівництво здійснено руками селян, приписаних до тульчинських земель; будівель­ні матеріали постачалися з місцевих каменоломень та цегляного заводу.

У цей час Річ Посполита перебувала у стані глибокої кризи. Росія рвалася до Чорного моря. Одна за одною розпочиналися війни з Туреччиною. Передчуваючи великі політичні зміни, Потоцький то вдавав із себе вірного підданого Польщі, то схилявся до зближення з Росією. Він їздив до Києва на зустріч польської шляхти з Катериною II, яка робила на нього ставку в боротьбі за Польщу, тримав власну армію, повідомляв російським генералам про пересування і наміри турків. Повертаючись навесні 1787 року з Канева після віншування Катерини ІІ4, поль­ський король Станіслав Август відвідав Тульчин, і його було прийнято з усією пишнотою. На пам'ять про цю подію Потоцький подарував волю мешканцям округи у радіусі восьми кіло­метрів від Тульчина, а на центральній площі було встановлено кам'яну колону на гранітному п'єдесталі, яка завершувалася кулею зі шпилем.

Двоїсту політику Потоцького повстанці-костюшківці розцінили як зраду національних інтересів. Тому його заочно засудили до страти. Та, незважаючи на це, у Тульчині постійно відбувалися бали, маскаради, театральні вистави. Не рахуючись із думкою світських кіл, Потоць­кий не приховував своїх стосунків з Софією Вітте-Глявоне, колишньою дружиною кам'янецького каштеляна Иосифа Вітте, офіційний шлюб з якою він узяв лише 1798 року після смерті Юзефіни Мнішек Величезне багатство, усвідомлення вищості над менш заможними шляхетними родина­ми, намагання бути видатним політичним діячем наклали певний відбиток і на "тульчинський двір". Згадуючи відвідини Тульчина, польський мемуарист Ян Охоцький писав: "Не мав уявлення про ту пишноту, яка оточувала цього магната; то був двір короля, а не приватної особи"5. 

Ансамбль із парадним курдонером, що мав розміри 120 м х 80 м, великим округлим газоном, відкритим у бік містечка, було розташовано на правому березі річки Сильниці. Пряма алея зорово з'єднувала палац з костьолом у центрі Тульчина.

Масивна, але імпозантна будівля палацу складалася з трьох прямокутних двоповерхових корпусів, поставлених "покоєм" (у вигляді літери П) і з'єднаних між собою одноповерховими напівкруглими галереями-оранжереями з великими вікнами.

Архітектурну композицію центрального корпусу створювало ритмічне розчленування фаса­дів колонами й пілястрами іонійського ордера. Головний фасад виділявся балконом з десятьма колонами. Його фриз було прикрашено написом польською мовою, відлитим з міді й позолоче­ним, та великим мідним гербом угорі. Східний бічний корпус мав арковий отвір (колишній головний в'їзд). Східний та західний фасади бічних корпусів акцентувалися портиками дорій­ського ордера й високими трикутними фронтонами. Покрівля палацу з мідної бляхи, начищена на свята, яскраво сяяла. Стіни палацу прикрашали родинні портрети, живописні твори відомих майстрів — оригінали та копії. У палаці містилися нумізматичний кабінет, бібліотека, що налічувала 17 тисяч книг. Оркестр, що грав на хорах, тости, що проголошувалися під залпи гармат, — такими були атрибути життя, яке вирувало в маєтку.

До XX ст. в інтер'єрах палацу збереглися карнизи і вставки з білого та рожевого мармуру, ліплення стель; в одній із зал — чудовий камін з рожевого мармуру роботи італійських майстрів; у так званій білій вітальні — стіни з білого мармуру.

До східного флігеля прилягали будівлі для челяді, склади. Праворуч від воріт був манеж, де об'їжджали коней, ліворуч — одноповерхова цегляна споруда театру. Поблизу театру стояла двоповерхова кам'яна "обержа" — полковий лазарет, а далі — стайня, кузня і цукровий завод.

Просто від східців паркового фасаду з класичним чотириколонним портиком починалася чарівна галявина з легким ухилом до ставу з фонтаном і біломармуровою скульптурою "Нептун з нереїдами". За палацом ріс чудовий парк Як він виглядав у часи розквіту маєтку, можна бачити на давніх акварелях. Пейзажний парк займав велику ділянку між річками Тульчинкою та Сильницею. Територію парку з багатьма алеями, деревами та кущами, що компонувалися у мальовни­чі групи, було розбито на ділянки кількома меліоративними каналами, які збагачували парковий пейзаж. Утворені у такий спосіб численні острови сполучалися містками. Водну систему було створено за задумом Людвіга Метцеля, майбутнього творця "Софіївки", який працював у Тульчині вже 1786 року. Від фонтана до води полого спускалися двоє сходів, прикрашених мармуро­вими вазами.

У дзеркалі тихих вод купали свої коси плакучі верби, відбивалися каштани, тяглися до неба не бачені досі італійські (пірамідальні) тополі. За розпорядженням Потоцького, з Італії привезли близько мільйона саджанців цієї рослини і розсадили в усіх його маєтках. Граф засну­вав лісову та сторожову служби й організував розсадники для вирощування садивного матеріалу. Завдяки здатності швидко рости ці монументальні дерева скоро стали невід'ємною частиною українського пейзажу.

Парк прикрашали альтанками, фонтанами і різноманітними скульптурними творами. В оранжереях росли мандарини, апельсини, лимони, стояли клітки з дивовижними птахами, біліли мармурові копії античних скульптур, зокрема "Фавн" з вілли Фарнезе. На одному з островів Щенсний ховав улюблених собак. Один з собачих нагробків зберігся й дотепер.

Згідно з багатьма джерелами, парк у Тульчині називався La Roche (Хороший). На думку Д. Малакова, це місцева іронічна трансформація першої назви "Ларош" чи "Лярошель", яку дав паркові його будівничий П'єр Лепро 1793 року.

По завершенні спорудження палацу й парку Потоцький і Софія надовго виїздять за кордон, а 1795 року, повернувшись до Тульчина, беруться за здійснення нової ідеї: створити парк в Умані — майбутню "Софіївку".

У спогадах про відвідини Тульчина 1818 року О. Вельтман пише, що тут іще зберігалися залишки колишніх розкошів. Враження від маєтку та парку декабристських часів добре передав Д. Мережковський у романі "Олександр І": "Повз прекрасний, з мармуровою колонадою, палац графів Потоцьких вийшли на греблю ставу, з тінистою алеєю вікових осокорів; у кінці її шумів водяний млин". І далі: "Вийшли на дорогу, спустилися до ставу, минули греблю, палац Потоцьких і ввійшли до саду. Сад був величезний, схожий на ліс. У місті пилюка й спека, а тут, під тінню столітніх грабів, буків та ясенів, — прохолода одвічна; алеї як просіки; галявини, таємничі заводі з болотяними травами і зляканими злетами качиних виводків"6.

Влітку 1827 року по дорозі до Одеси Тульчин відвідав відомий польський поет Юліуш Сло­вацький, який захоплювався парком, що все ще сяяв пишнотою. Після польського повстання 1830–1831 років маєток було конфісковано й передано Удільному відомству. Відтоді почався поступовий занепад маєтку, прискорений хвилею репресій після польського повстання 1863–1864 років. А після того, як 1875 року його було передано до Військового відомства, маєток остаточно занепав. На той час тут ще лишалися сліди від старих композицій, незруйнованими стояли паркові мости, все ще милували око чарівні пейзажі навколо ставів.

Про стан парку в другій половині XIX ст. свідчать фотографії 1870-х років7. У XX ст. паркові насадження було вирубано. Одна з найкоштовніших перлин садово-паркового мистецтва України перестала існувати.



1. Олександр Хомич Вельтман (1800-1870) — письменник, військовий топограф, археолог, з 1852 р. — директор Оружейної палати в Московському Кремлі.

2. Вельтман А.Ф. Странник. – М., 1978. – С.51-52.

3. Станіслав Фелікс Потоцький, Щенсний (1751 — 1805) — воєвода, генерал коронної артилерії, генерал російської армії від 1797 року, маршал Тарговицької конфедерації.

4. Подорожуючи до Криму по Дніпру, Катерина II зупинялася у Каневі, де польський король давав бенкет на її честь.

5. Малаков Д.В. По Брацлавщине (От Винницы до тульчина). – М., 1982. – С. 144, 145, 149.

6. Мережковский Д.С. Павел І. Александр І. Больная Россия // Драма для чтения. Роман. Эссе. – М., 1989. – С. 477, 483. 

7. Тульчин. Альбом фотографій другої половини XIX ст. (франц. мовою). ЦНБ НАН України. Відділ естампів та репродукцій.


Родічкін, Іван. Старовинні маєтки України : книга-альбом / І. Д. Родічкін, О. І. Родічкіна. - Київ : Мистецтво, 2005. - С. 83-89 : кол. іл. 

Немає коментарів:

Дописати коментар