Тульчин

Тульчин – Це неповторне містечко на Вінниччині, що попри свої невеликі розміри, вміщує таку величезну історію, зокрема пов’язану з романтичними середньовічними замками, легендами, загадковими підземними тунелями, садибою Станіслава Потоцького, що немає аналогів в Україні, а також багатьма архітектурними та культурними пам’ятками.

Тульчин – це місто «українського Баха», видатного українського композитора, класика Миколи Леонтовича. Тут він викладав музику і спів у єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Саме у тульчинський період композитор здійснив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», якому виповнилося вже понад 100 років. 

Перші згадки про Тульчин датуються 1607 роком як польська фортеця Нестервар Брацлавського воєводства. За роки свого існування Тульчин був у владі Речі Посполитої, Османської імперії. В 70-х рр. 17 ст. Тульчин двічі грабували та руйнували татари, турки.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією у 1793 р. Тульчин став містом Брацлавського намісництва, а в 1796 р. отримав право на герб. Це був лицарський щит із зображенням на блакитному полі старої Брацлавської фортеці, а на зеленому полі, внизу, – трьох золотих снопів жита.

У другій половині 18 ст. Як відомо, Тульчин був резиденцією польського магнатів Потоцьких з 1726 р.

До наших днів зберігся палац Станіслава Фелікса Щенсного Потоцького, побудований (1782) за проектом французького архітектора Лакруа. Він по праву вважається кращим зразком класицизму в Україні. За часів Потоцького палац був дуже розкішним і пишним. Садиба за Потоцького була просто гігантською. Європейці були в захваті від тульчинського високопрофесійного театру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрів європейського пензля, від бібліотеки в 17 тисяч томів кращих зразків світової літератури, друкарні. Тут працював колектив найкращих українських майстрів вишивки, різьбярства, художньо-прикладного жанру

Палац приймав найвідоміших осіб того часу – бали, що проводились тут, не поступалися своєю організацією кращим європейським святам. Деякі історики стверджують, що саме в палаці Станіслав Потоцький вперше побачив свою майбутню дружину Софію, на честь якої побудував дивної краси парк в Умані – «Софіівку». Алеями парку прогулювались О. Пушкін, польські поети Станіслав Трембецький та Юліуш Словацький, письменник Францішек Ковальський. В різні роки частими гостями Тульчина стають керівники і визначні політичні діячі Росії, Франції, Польщі, Швеції, Америки.

Саме за цих часів починається розквіт Тульчина. Місто стає відомим далеко за межами Поділля. Тульчин був вагомим торговельним центром Поділля. За роки свого існування Тульчин був у владі Речі Посполитої, Османської імперії. Це все відбилося й на культурі та архітектурних мотивах міста, що сьогодні відкриваються перед очима мандрівника. З Тульчином пов’язані імена декабристів, О. Суворова.

Ось такий цікавий факт. Власник Тульчина Потоцький встановив на площі Ринок колону як уособлення приїзду іноземної королівської делегації у місто. Від цього стовпа Потоцький відміряв милю (по радіусу) і всім, хто жив у межах милі дарував «вольну» – свободу від кріпацтва. А ще на честь Тарґовицької конфедерації Станіслав Потоцький встановив у Тульчині гранітний пам’ятник. Саме Потоцький реставрував мурований Домініканський костел, урочисте відкриття якого відбулося 1784 року. Відомо, що з Риму в костел були привезені покладені мощі св. Піуса.

У Тульчині збереглися загадкові підземні тунелі. Зокрема, дехто спростовує їхню загадковість, кажучи, що вони були створені саме Потоцьким. Але навіщо? Одностайних відповідей немає. Історики кажуть, що тунелі з’єднували палац Потоцьких з іншими об’єктами Тульчина. Підземелля залишилися із середньовіччя та використовувалися для схованки від ворогів та нападників, а також графом Потоцьким у своїх цілях. Яких саме? Історія мовчить, про це ходять лише чутки та байки. Хочеш почути – приїзди до Тульчина.

У місті туристам також варто побачити Свято-Успенську церкву з дзвіницею, що є духовною окрасою Тульчина. Ця кам’яна церква побудована в 1789 році на кошти поміщика, графа Щенсного-Станіслава Потоцького. Престол в ній один – в ім’я Успіння Божої Матері. При церкві є дерев’яна дзвіниця, побудована в половині ХІХ ст. Довкола церкви – кам’яна огорожа, побудована в 1872 році. Іконостас шестиярусний. Будував Свято-Успенську церкву священик Павло Голубовський. Він прослужив при Свято-Успенській церкві 50 років свого життя, активно працював разом з усіма на її будівництві. При Свято-Успенській церкві було дві школи: одна – церковно-приходська, друга – школа грамоти Церковно-приходська школа була відкрита в 1887 р. школа грамоти в с. Мазурівка, відкрита в 1896 р. Варто відвідати й Будинок декабристів, де знаходиться нині музей. Цікавим за своєю архітектурою є й Римо-католицький костел, а також Христо-Різдвяний кафедральний собор. Блукаючи вулицями, можна побачити й оригінальні житлові будинки, що є пам’ятками 18–19 століття.

Варто також відвідати м. Тульчині в музей-квартиру видатного українського композитора М. Д. Леонтовича, відкритий в грудні 1977 року з нагоди 100-річчя від дня його народження. У цьому будинку він жив протягом 1908–1921 рр., працюючи учителем співів єпархіальному жіночому училищі (зараз тут знаходиться школа-інтернат), організував Тульчинську хорову капелу. Експонати меморіального музею-квартири розповідають про життя і творчість. Фотографії, особисті речі, книги і картини розповідають про автора більше 150 обробок народних пісень, великої кількості церковних літургій, псалмів, молебнів.

Донька композитора Галина Леонтовичозповідала про творчий шлях композитора. Саме вона зберегла та передала музею багато речей батька. Особливо унікальним є фортепіано композитора. Ось як згадує про це Галина Леонтович: « Ось за ним у сувору зиму сидів у голоді і холоді батько. Закутає ноги ковдрою, хукає на пальці і грає, грає, наче не помічає жорстокої дійсності. Для нього існувала тільки музика. Мама створила максимальні умови для його творчого спокою і настрою. Вона, очевидно розуміла, ким є і ким залишається Леонтович для України..»

Сьогодні музей-квартира М. Леонтовича складається з трьох експозиційних кімнат та двох меморіальних кімнат.

У затишних кімнатах – камертон, диригентська паличка та особисті речі Леонтовича, диван, робочий стіл, бюст відомого українського скульптора Галини Кальченко, дорожній чемодан, письмовий стіл та інші речі композитора.

Унікальним експонатом музею є диван, на якому провів свою останню ніч композитор.

Особливу увагу відведено в експозиції музею його творчій діяльності в місцевому єпархіальному жіночому училищі де композитор викладав співи – фото випускників училища, особисті речі учениць єпархіального училища та подарунки, які були подаровані дорогому вчителю. В музеї завжди людно – масові заходи, творчі зустрічі, ювілеї композитора, екскурсії є повсякденною творчою практикою для працівників музею.

ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва